Дуже цікава стаття була опублікована в журналі "Завуч". Пише вчителька... "Колеги, я пропоную вам прочитати цей матеріал, а потім
обговорити його на методичній нараді, наводячи конкретні приклади з нашої
діяльності.
У прагненні успіху немає
меж і кордонів, є нові висоти. Останнім часом я вже не можу
дивитися відкриті уроки насамперед з однієї причини: суперечність
між гуманістичною риторикою про суб’єкт - суб’єктні стосунки,
особистісно зорієнтований підхід та інші атрибути педагогічного гуманізму, з
одного боку, і тими маніпуляціями та фокусами, до яких
вдається вчитель у роботі з учнями, які ледь встигають реагувати на Його на
команди.
Суб'єкт — це той, хто
діє сам, бо йому так потрібно, і він знає, навіщо, і
розуміє, чому саме так. А учень на такому уроці — як пацієнт у
хірурга: наркоз ввели і щось із ним роблять. Зрозуміло, що для користі,
але що і як — незрозуміло. Та й розуміти не хочеться, прокинусь — побачу, що
відрізали. Тобто щохвилини на уроці учень і не здогадується, що з ним
буде далі. З такого погляду відкритий урок іще гірший від традиційного
(коли можна передбачити, що з тобою буде далі: після опитування — пояснення,
можна буде розслабитися).
Отже, маємо перше
«не треба». Не треба перетворювати учня на пацієнта..."
Немає коментарів:
Дописати коментар